июня 29
июня 05
Бувають миті коли світ лежить перед тобою розгорнутий, як дитяча книга з яскравими привабливими малюнками.
Або як ця нова іграшка-головоломка зі смішною назвою – «пазли».
Потім дмухає вітер, і все швидко згортається – довкруж і під твоїми ногами – і ти стоїш на кольоровому клаптику однією ногою в суцільній безбарвній порожнечі.
Я бачила таку сценку в якомусь рекламному ролику.
Але, ті хто його придумав, певно, не замислювалися над іншим змістом цього моторошного сюжету.
Вони лише хотіли сказати, що без мобільного телефону світ звужується і втрачає об'єм .
Можливо для когось це саме так…
Я сиділа посеред затишного маленького Парижа з його ляльковими котеджами.
Я чекала на таку пригоду сто років, хоча їх у мене було безліч – різних, часом небезпечних.
Але найбільша пригода – коли до тебе посеред загальної метушні мовчки підходять і кладуть руку на плече.
І ти відчуваєш що той хто вчиняє так, - зроблений з одного з тобою тіста і тому має на цей жест повне право (c) І.Р.
мая 15
Весна капелями с крыш
Стучатся тёплые ливни
А мир не знает ещё
Что сделал ты меня счастливой.
Мы стали ближе на ночь
Разлука дальше на зиму
А мир не знает ещё
Что значит быть тобою любимой.
Я буду молчать
Слова слепы и немы
А мир не знает ещё
Что в нём есть мы, только мы.
Я буду молчать
Словами не объяснить
Не знает мир, но знай ты
Мне без тебя не жить.
Ищу под снегом весну
И запах голову кружит
А мир не знает ещё
Как для тебя быть просто нужной.
Мы стали ближе на ночь
Разлука дальше на зиму
А мир не знает ещё
Что значит быть тобою любимой.
Мар 07
Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти.
Відчинені серця, щирі очі
Таких не так багато є в світі
Лилися сльози щастя щоночі
Обіцянки назавжди любити.
Будиночок на розі двох вулиць
Паркан плющем осіннім завитий
Здавалося дощі схаменулись
Здавалося завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону
І варто тільки їм захотіти
Повіяло теплом з-за кордону
А одже неодмінно летіти.Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.І раптом все змінилось навколо
Проблеми, ціни, сни сподівання
Роз’їхалися як діти в школу
Що першим було стало останнім.
Їй у Варшавські спальні райони
Йому Москву бетоном залити
Але кохання у таксофонах
Приречене не довго прожити.
Куди ведуть строкаті дороги
Чому ви заблукали у світі
Вас сотні, тисячі, вас мільйони
В Ізраїлі, Канаді, на Кріті.
Є спогади про те, як було все
Надії є на те, як все буде
Нас доля стрімко течією несе
Бо ми є не титани, ми люди.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти.
Янв 01
Чи знаєш ти, як сильно в душу б`є безжальний дощ?
Так ніби він завжди чекав лише мене.
А як болить зимовий спокій нашого вікна,
Ніжно пастельний, як і твій улюблений Моне.
Така як ти
буває раз на все життя
і то із неба.
Така як ти
Один лиш раз на все життя
не вистачає каяття,
коли без тебе я...
Забути все здається я б ніколи не зумів
Новий дзвінок скидає відлік волі на нулі
І погляд твій -- він вартий більше ніж мільони слів
Вічно далекий, як і твій улюблений Далі.
Така як ти
буває раз на все життя
і то із неба.
Така як ти
Один лиш раз на все життя
не вистачає каяття,
коли без тебе я...